I carry my landscapes around with me focuses on American abstract artist Joan Mitchell’s large-scale multipanel works from the 1960s through the 1990s. Mitchell’s exploration of the possibilities afforded by combining two to five large canvases allowed her to simultaneously create continuity and rupture, while opening up a panoramic expanse referencing landscapes or the memory of landscapes. Mitchell established a singular approach to abstraction over the course of her career. Her inventive reinterpretation of the traditional figure-ground relationship and synesthetic use of color set her apart from her peers, resulting in intuitively constructed and emotionally charged compositions that alternately evoke individuals, observations, places, and points in time. Art critic John Yau lauded her paintings as “one of the towering achievements of the postwar period.” Published on the occasion of the eponymous exhibition at David Zwirner New York in 2019, this book offers a unique opportunity to explore the range of scale and formal experimentation of this innovative area of Mitchell’s extensive body of work. It not only features reproductions of each painting in this selection as a whole, but also numerous details that allow an intimate understanding of the surface texture and brushwork. In the complementing essays, Suzanne Hudson examines boundaries, borders, and edges in Mitchell’s multipanel paintings, beginning with her first work of this kind, The Bridge (1956), considering them as both physical and conceptual objects; Robert Slifkin discusses the dynamics of repetition and energy in the artist’s paintings, in relation to works by Monet and Willem de Kooning, among others. I carry mylandscapes around with me присвячена великоформатним багатопанельним роботам американської абстрактної художниці Джоан Мітчелл, створеним з 1960-х по 1990-ті роки.Ідучи можливості поєднання від двох до п'яти великих полотн, Мітчелл уміла одночасно створювати відчуття безперервності та розриву, відкриваючи панорамний простір, що відсилає до пейзажів або їхніх спогадів.Напродовж своєї кар'єри вона виробляла унікальний підхід до абстракції. Її винахідлива інтерпретація традиційного співвідношення фігури та фону та синестетичне використання кольору виділили її серед сучасників. Інтуїтивно побудовані та емоційно насичені композиції Мітчелл здатні викликати асоціації з людьми, враженнями, місцями та моментами часу. Художній критик Джон Яузивав його живопис «однім із найбільших досягнень післявоєнного періоду».Книга, випущена до однойменної виставки в галереї David Zwirner у Нью-Йорку 2019 року, дає унікальну можливість досліджувати масштаб і формальні експерименти в цій новаторській галузі творчості Мітчелл. Видання містить репродукції кожної картини цілком, а також численні фрагменти, що дають змогу поблизу розглянути фактуру поверхні та мазки пензля. У супутньому есе 1900н Хадсон аналізує кордони, краї та стики в багатопанельних творах художниці, починаючи з її першої такої роботи The Bridge (1956), розглядаючи їх як фізичні та концептуальні об'єкти; Роберт Сліфкін досліджує динаміку повторення й енергії в її живописі, зіставляючи її з витворами Моне, Віллема де Кунінга та інших майстрів.