У нього обличчя, голос, спогади Хікару… Проте Йошікі — його найкращий друг. Він не міг не помітити, що істота, яка тоді повернулася з гір, — не його Хікару.
Йошикі намагається прийняти підмінка, на позір ідеальну копію хлопчика, якого він так добре знав… Адже відштовхнути «Хікару» означає остаточно втратити друга. Йошікі не готовий, він не може, не хоче приймати цю втрату. Тож він спостерігає. Звикає. Вдає, що все добре. Аж поки сутність перед ним не втрачає контроль, і тоді перед Йошікі розкривається моторошний, незнаний досі світ…