У своєму останньому великому феміністському творі Ольга Кобилянська (1863-1942), українська модерністська письменниця, створює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво стає захистом у життєвій боротьбі. Мистецтво є засобом саморозкриття, віддушеною для духовних сил героїні, що переживши зниження, а фортепіано стає її товаришем. Ця вапна бере початок у жанрі чарівної казки та книги. Подвійність світу, у якому живе химерно хаотична героїня, її одночасне приналежність до світу філістерської реальності та до світу мрійливого та казкового створює ситуацію, яка постійно підштовхує її до нових вчинків. І хоча внутрішня героїня не дала себе зламати навіть після гіпнотизування, зовні вона виявилася іграшкою в руках злочинця, дії якого сама ж і спровокує своєю небезпечною шаленою натурою.