Від протоколювання трагічного життя індивідуальності до усвідомлення трагедії суспільства — ось параметри Бьолльової історіософії доби.

Василь Стус

Перед нами повоєнна Німеччина очима двох одинадцятирічних хлопців — Генріха Брілаха й Мартіна Баха. Вони з різних сімей за достатком і суспільним становищем, але з однаковим тягарем — у кожного війна забрала батька. Пожовклі фотокартки замість господарів осель, злидні й розквіт чорного ринку, молоді, але вже беззубі вдови, діти з гострим відчуттям «неморального», пристосуванці, які нашвидкуруч скидають нацистську форму, — автор препарує страшну тогочасність не для співчуття, а щоб показати ціну відплати суспільства, з активної чи мовчазної згоди якого жага до руйнації світу обернулася внутрішньою руїною кожного.

«Дім без господаря» (1954) — роман Гайнріха Бьолля, німецького письменника, президента міжнародного ПЕН-клубу (1971), лауреата Нобелівської премії з літератури (1972). Пройшовши війну як солдат вермахту, Гайнріх Бьолль решту життя віддав поширенню гуманістичних ідей. Виступив на захист ув'язненого українського поета Василя Стуса. За сповідування принципів свободи, толерантності та громадську активність на честь письменника названо фонд, що обстоює демократичні цінності.