«Обережно! Крихке» — так пишуть часом на картонних коробках. На тих, які з собою вивозять в евакуацію, очевидно, не пишуть. Бо не встигають. Та й порцеляна з родинною історією, скоріше за все, залишиться вдома. Але і у сховищі — сховищі пам’яті — одночасно. Книжку «Нічний ефір» Олена Гусейнова почала писати в перші дні повномасштабного вторгнення, в першій нічній зміні цілодобового інформаційного мовлення на Українському радіо. Мова цих віршів функціональна: інформативна і магічна. Обереги і замовляння. Оголошення про евакуацію. І одночасно — коментар до реальності часу, який тече і витікає. Ця книжка зібрана точно, як годинник. Замість стрілок — сховані цитати і алегорії. Кожну можливо впізнати. Не затримуйся «на поверхні». Є дванадцять годин, і доти — сміємося і співаємо. Ось моє горло. Нічний ефір. Білі вірші. У війни свої примхи. Сміємося і співаємо. (Потім ми зробимо з цього життя). Sounds like a plan.