Середина XIX століття. У Києві набирають популярності просвітельські твори, стверджуються ідеї народництва. Молоді студенти надягають українську світку як знак своєї національностей, як символ гордості за власну культуру, як протест проти деспотичності щодо українського народу. Починають звучати заклики до навчання простоголюда: створення народних шкіл, видання книг своєю мовою... У центрі повісті — кілька поколінь київської інтелігенції. Одні — вірні прихильники наявної будови, інші — готові розвивати й поширювати науку, рідну культуру. Чи зуміють ці ідеї подолати опірневаневажливість? Чи не поглинуть щирі пориви чорні тучі імперської системи, які вже нависли над тонкими променями українського пробудження?