«Найкращі поламати ребра ста невинним, ніж пропустити одного винного» — таким був гасло епохи, у якому жили мільйони українців 1930-х, і саме цей трагічний досвід у своєму романі «Сад Гетсиманський» зображує Іван Багряний. На прикладі життя Андрія Чумака автор докладно демонструє, як діяла досконалий репресивний механізм радянської системи, як ця системаполохувала та знищувала людей незалежно від їх досягнень, походження, віку чи статі. Лікар, поет, директор гімназії — у в'язниці твоє минуле не мало значення: хай що ти досягнеш, а однаково опиняєшся на самому дні. Але попри всі ці жахи, Іван Багряний переконаний — опір злу необхідно навіть тоді, коли здається, що боротися далі немає сенсу, а остаточний вибір завжди залежить від людини.