Павло Паштет Белянський пише короткі, але проникливі історії про життя та смерть очима працівника ритуальних послуг. Павло написав книжку після кількох років роботи на кладовищі — він був співвласником контори з виготовлення пам’ятників. Замальовки про живих і мертвих, про неймовірне кохання й нестерпну дріб’язковість, про образи й прощення нікого не залишають байдужими. Філігранний стиль, щирість, реалістичність оповіді не відпускають читача аж до останньої сторінки. Збірку покладено в основу фільму «Я працюю на цвинтарі», сценарій до якого написав також Белянський. Зараз Павло «Паштет» воює в одній з бригад ЗСУ старшим стрільцем штурмової роти. Чому варто прочитати? Фільм «Я працюю на цвинтарі» потрапив на великі екрани мало не першим від початку повномасштабного вторгнення і повернув людей до кінотеатрів. Це вже за ним пішла вервиця великих українських прем’єр. Тож якщо ви дивилися цю непересічну екранізацію, варто прочитати й першооснову — збірку оповідань. Чи багато в сучасній українській літературі прикладів, коли фільм знімають за творами андеґраундного автора? А скільки екранізацій автобіографічних текстів? У цьому плані «Я працюю на цвинтарі» дійсно унікальна збірка. Варто лиш взяти її до рук, щоб зрозуміти в чому вайб прози Белянського, і вона не відпустить до кінця.