У трактаті «Закони війни» знаменитого китайського стратега і військового
теоретика IV–III ст. до н. е. Суня Біня, якого деякі дослідники
ототожнюють із легендарним Сунь-цзи, викладено найважливіші правила
воєнної стра-
тегії, зокрема: напасти на те, що супротивник цінує найбільше,
використовувати забобони й емоції ворога, вдаватися до дезінформації й
обманних маневрів, уміти пожертвувати частиною сил, щоб здобути дещо
цінніше та ін., які було успішно застосовано під час міжусобних воєн між
китайськими удільними країнами-державами в період Воюю чих царств
(475–221 рр. до н. е.). Звернуто увагу на принципи й недоліки управління
війсь ками, способи їх шикування на місцевості, етапи воєн них дій,
підтримання бойового духу в солдатів тощо. Важливо, що, як військовий
радник правителя царства Ці, Сунь Бінь не виправдовує вій ни самі по
собі, а вважає їх засобом підтримання ладу й добробуту у світі,
обґрунтовуючи, таким чином, принципи воєнного мистецтва в традиційних
для Китаю моральних категоріях. Перемога, за Сунем Бінем, — це результат
співпраці командирів і підлеглих, а також різних родів військ, що, діючи
по-різному, виконують свої завдання.