Монографія Олега Рарицького «Партитури тексту і духу (Художньо-документальна проза українських шістдесятників)» має на меті системно-аналітичне вивчення метажанру художньо-документальної прози українського шістдесятництва як сегмента цілісного літературного процесу головно другої половини ХХ століття, але також і століття нового аж до нашого часу. Пропонується авторська концепція метажанрової моделі нефікційної літератури. Увага сфокусована на ґенезі, генологічній типології та модифікаційних тенденціях, оригінальній поетиці цього типу письменства. Наявний матеріал дає змогу аналізувати, систематизувати й узагальнити художньо-естетичні критерії та засади рецепції й інтерпретації нефікційного тексту в цілому; водночас акцентуються специфічні особливості художньо-документальної прози шістдесятників на рівні змісту і форми творів, їхніх текстових і нетекстових компонентів, жанрових експериментувань. Література non-fiction цього творчого покоління вперше осягається у всій своїй повноті від ґенези до нашого часу, набуваючи при цьому культурно-історичної вмотивованості, жанрової кодифікації, самодостатнього творчого обрису.