Перед нами, безперечно, одна з найсамобутніших уцілілих пам’яток римської літератури. Маніфест Пріапічного, ця книга, як і її бог-натхненник, суміщає в собі, на перший погляд, несумісне. Уважний та неупереджений читач легко зможе за сороміцькими сценками й нарочито відвертою мовою рядків побачити жваву поетичну уяву й широку палітру людського сміху – від грубого реготу до напівпрозорої, гіркуватої посмішки.