«...Я свою душу пустив у душу народу, і там я почорнів з розпуки...» Ці слова видатного українського письменника, найближчого соратника І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, майстра новели Василя Стефаника (—1936) якнайкраще характеризують його творчість. У реалістичних, самобутніх соціально-психологічних новелах письменника постають правдиві картини життя західноукраїнських трудящих кінця ХІХ — початку ХХ століття, трагедії і драми бідняків, що позбувалися землі, праці, покидали рідні місця і змушені були емігрувати за океан або гинути від голоду й хвороб.