Анотація

Харьков, роковой 1940-й год. Мир уже захлебывается войной, уже пришли похоронки с финской, и все убедительнее звучат слухи о том, что приговор «10 лет исправительно-трудовых лагерей без права переписки и передач» означает расстрел. Но Город не вправе впадать в «неумное уныние». «Лес рубят – щепки летят», - оправдывают страну освобожденные после разоблачения ежовщины пострадавшие. «Это ошибка! Не сдавай билеты в цирк, я к вечеру вернусь!» - бросают на прощание родным вновь задерживаемые. Кінотеатри переповнені, клуби представляють гастролюючих артистів, з розчинених вікон доносяться уривки віршів і джазових мелодій, газети вихваляють грандіозні соцрекорды і річницю укладення з Німеччиною пакту про ненапад... Про те, що все це – бенкет під час чуми, здогадуються лише одиниці. Серед них мимоволі виявляється і заделавшийся в пропалені газетярі Володимир Морський, вимушено бере участь у розслідуванні жорстокого подвійного вбивства.