Нова книга. Олександр Летучий, він же дядько Саша, він же — солдат тієї війни, яку «чому-то назвали "АТО», — натискає свої історії, щоденникові записи восьмирічному Матвейку. О пережитом. Про життя на передовій, про повсякденно-страшний, коли звикаєш «до типу крові, до смерті, навіть до думки про власну смерть». Тому що «смерть стала нормою життя й без цього можна зійти з розуму». Але тут же є місце і солдатському братству, гумору, взаємовиручці. Так і про таке може розповісти тільки очевидець — з найдрібнішими деталями та нюансами, невідомих «громадженським». Коли пишуть щоденник? Коли є що сказати, коли не можеш не говорити. І навіть коли говорити вже не можеш. Бо тебе вже немає. Ти став янголом-охоронцем. Але душа, як і раніше, болить — щоденник пишеться. І дитина дала тобі ім'я — «Андерсен». Хоча все розказане - зовсім не казка...