Вільям Ліндсей Ґрешем "Алея жаху"

Роман Ґрешема - це розповідь про багато речей: безглуздість віри і хитрощі тих, хто її нав'язувати язує, алкоголізм і деструктивний терор білої гарячки, гральну колоду долі, яка розподіляє свій смертельний зв'язок без логічних на ті причин. І це не історія про злочин і кару, гріх і спокуту. Бачіті це - ті саме, що й неправильно трактувати. Ті, що ми вважаємо злочином і гріхом, пронизує цю алею, але кара і спокута тут здаються більшими, ніж війна за саме життя. "Це була темна алея знову і знову", - каже сам собі Стін біля "Алеї жаху". "З того часу, як він був дитиною, Стін бачив один і той самий сон. Він біжить темною вулицею, оточеною з обох боків пустими і загрозливими будинками. А наприкінці неї горить світло, однак за ним щось ховалося, прямо навпроти нього, наближаючись до нього настільки, що він прокидався з почуттям жаху, так і не досягнувши світла". Стін роздумує про власні знаки, про кожен із них: "Адже вони теж їх мають - як і алея жаху". Дійсно, Стін - а точніше кажучи, Ґрешем - оглядається довкола, бо страх є ключем до людської сутності.