Свій досить химерний роман «Розбійники» швейцарський письменник Роберт Вальзер (1848-1956) записав ще 1925 року. Записав на обрізках картону та обгорткового паперу мікроскопічним почерком, майже тайнописом, тож на його розшифруваннями у чотирьох фахівців-філологів пішло п’ятнадцять років праці, і він побачив світ аж у 1972 року, коли Вальзера вже давно не було серед живих. Сам автор через кілька років після створення роману став пацієнтом психіатричної лікарні, де й ровів решту життя. Еліас Канетті вважав Роберта Вальзера одним з найзагадковіших німецькомовних письменників, а Сьюзен Зонтаг взагалі вважала його одним з найвизначніших письменників ХХ сторічя. А ще його називають попередником Кафки... Загалом же Роберт Вальзер уособлює своїм життям і творчістю справжнього, можна сказати, 'еталонного митця', для якого література і дійсність переплелися у нерозривний клубок його хворобливої творчості. Роберт Вальзер значну частину свого життя провів у психіатричній лікарні з діагнозом шизофренії. Оpus magnum Роберта Вальзера, роман «Розбійник», багато хто вважає однією з найдивніших книжок у світовій літературі. Цей роман був написаний у дивний своєрідний спосіб – схематичними мікрограмами, для розшифрування яких знадобилося понад 15 років. І по нині цей загадковий роман, написаний Вальзером для себе й без жодних сподівань на публікацію, залишається певним ребусом.