Мама Му випала із санчат і покотилась. А коли перестала котитися, вже нагадувала величезну сніжку, з якої стирчали роги. Ворон підійшов до Мами Му, яка лежала в снігу та сміялася. Схрестивши на грудях крила, він дивився на неї суворим поглядом. — Ти позбивала всі кілочки, що позначали звивисту дорогу, — сказав він. — Усі до одного! — Му-у, це було так здорово! — тішилася Мама Му. — Санчата аж підстрибували на горбочках, — вів далі Ворон. — Дивно, що вони вціліли. — Найвеселіше було падати з них, — мовила Мама Му.